Погодний інформер


 



study.ua


Освітній портал Педагогічна преса





 


 


 


 


 


 

 

 


 


 

 

 

 

 

Рейтинг Користувача: / 4
НайгіршеНайкраще 

Науково-методична робота - Економіка

ВСТУП

Темою своєї наукової роботи я обрала питання «Інвестиції в людський ресурс: сутність та структура», тим самим вирішила розкрити тему - що  таке людський ресурс і яку роль він відіграє в економіці країн,чи важливий розвиток людського капіталу, його складові частини, скільки коштів вкладається в його розвиток, чи ефективні ці вкладення, на що впливає якість робочої сили – все це буде досліджено в моїй роботі.

В умовах глобалізації економіки місце країни у світовому господарстві визначається її інтелектуальним потенціалом і рівнем його використання. Нині одним з найбільш значущих глобальних процесів є інтелектуалізація виробництва, що передбачає високу кваліфікацію працівників та постійне її підвищення. Тому пріоритетом економічної стратегії нашої країни сьогодні має стати накопичення кваліфікаційного потенціалу, що відбувається, перш за все, шляхом безперервного розвитку персоналу підприємств та організацій. Інвестиції у розвиток людських ресурсів є одним із основних чинників збільшення продуктивності, подолання кризових явищ та досягнення високих темпів економічного зростання. Підприємства, що постійно займаються питаннями інвестування у розвиток персоналу, відзначаються високим рівнем прибутковості, фінансової стійкості та швидко здобувають вагомі конкурентні переваги. [1, с. 138]

Проблеми формування, розвитку та оцінки людського капіталу досліджували такі вітчизняні та зарубіжні вчені: Л. Абалкін, С. Архієрєєв, Д. Богиня, О. Власюк, В. Геєць, О. Гришнова, М. Долішній, С. Дятлов, О. Захарова, Г. Євтушенко, В. Куценко, І. Лукінова, В. Мандибура, Дж. С. Мілль, С. Мочерний, В. Оникієнко, В. Петті, А. Покритан, А. Сміт, Г. Тарасенко, С. Тютюнникова та інші. У більшості робіт, в основному, людський капітал розглядається як об’єкт інвестування, в той же час недостатня увага приділяється людському капіталу як суб’єкту цього процесу. Потребують подальшого дослідження питання сутності інвестицій в людський капітал та їх відмінності від інших видів капіталу, методів оцінки віддачі від інвестицій у людський капітал. Останнє і підкреслює актуальність дослідження проблеми формування та реалізації людського капіталу на сучасному етапі соціально-економічного розвитку.

Мета роботи - розглянути і проаналізувати інвестиції в людський ресурс їх сутність та структуру

Відповідно до поставленої мети вирішувались такі основні завдання :

- вивчити методологічні основи концепції людського капіталу;

- розкрити сутність і значення людського капіталу як економічного розвитку в будь-якій сфері виробництва й на будь-якому його рівні;

- уточнити класифікацію видів інвестицій;

- дослідити особливості процесу інвестування у людський капітал;

- розглянути ефективність інвестицій у світі та Україні

Об'єкт дослідження - людський капітал

Предмет дослідження - інвестиції в людський ресурс: їх  сутність та структура

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичні основи концепції людського капіталу

1.1. Людський ресурс і його місце у економічній системі

Базовим  методологічним  положенням  теорії  людського  капіталу  є використання економічного підходу до аналізу найрізноманітніших явищ у таких галузях людської діяльності, які раніше цілком належали до сфери соціальних, демографічних, психологічних та інших досліджень. Економічний підхід, що ґрунтується на принципах раціональної оптимізуючої (максимізуючої) поведінки індивідів, був використаний для аналізу таких проблем, як теорія економічного зростання, розподіл доходів, інвестиції в людину, економіка освіти, планування сім’ї і ведення домашнього господарства, економічні аспекти злочинності  і  кримінальної  діяльності,  теорія  міграції,  дискримінація  на  ринках праці та ін.

У  теоретичному  аспекті  слід  розрізняти  поняття «людський  капітал»  за трьома рівнями:

  • особистісний рівень людського капіталу — це знання та навички, що їх людина здобула за допомогою освіти, професійної підготовки, практичного досвіду (використовуючи при цьому свої природні здібності) і завдяки яким вона може надавати цінні виробничі послуги іншим людям. На цьому рівні людський капітал можна порівняти з іншими видами особистої власності (майно, гроші, цінні папери), яка приносить дохід, і ми називаємо його особистим, або приватним, людським капіталом;
  • мікроекономічний рівень людського капіталу являє собою сукупну кваліфікацію та професійні здібності всіх працівників підприємства, а також здобутки підприємства у справі ефективної організації праці та розвитку персоналу. На цьому рівні людський капітал асоціюється з виробничим та комерційним капіталом підприємства, бо прибуток одержується від ефективного використання всіх видів капіталу;
  • макроекономічний рівень людського капіталу вміщує нагромаджені вкладення в такі галузі діяльності, як освіта, професійна підготовка і перепідготовка, служба профорієнтації та працевлаштування, оздоровлення тощо, і є суттєвою частиною національного багатства країни; ми називаємо його національним людським капіталом. Цей рівень охоплює всю суму людського капіталу всіх підприємств і всіх громадян держави (за винятком повторного рахунку), позаяк і національне багатство вміщує багатство всіх громадян і всіх юридичних осіб

Категорія “людський капітал” відображає ті глибокі зміни, які відбулись в економіці і в економічній науці, і зумовлена посиленням соціальної орієнтації у розвитку економіки, необхідністю подолання нерівномірності у рівнях розвитку економіки і добробуту населення розвинених країн і країн, що розвиваються. [3, с. 244]

Отже, сформулюємо визначення:

людський капітал — це сформований і розвинений у результаті інвестицій і нагромаджений людиною певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який цілеспрямовано використовується в певній сфері економічної діяльності, сприяє підвищенню продуктивності праці і завдяки цьому впливає на зростання доходів свого власника, прибутку підприємства та національного доходу. [2, с. 280]

Аналізуючи  поняття «людський  капітал»,  слід  ураховувати такі особливості:

  • За сучасних умов людський капітал відіграє роль провідного фактора економічного зростання;
  • Формування людського капіталу супроводжується значними затратами як з боку людини, так і з боку суспільства в цілому;
  • Людський капітал є сумою здібностей і навичок, які існують як запас і можуть нагромаджуватися;
  • Людський капітал може фізично зношуватися, амортизуватись і змінювати свою вартість;
  • Інвестиції в людський капітал приносять його власнику дохід;
  • Період інвестування в людський капітал значно довший (12—20 років), ніж у фізичний (1—5 років);
  • Людський капітал відрізняється  від  фізичного капіталу за характером  ліквідності.  Людський капітал не відокремлюється від свого носія — живої людини;
  • Незалежно від джерел формування людського капіталу (особисті, сімейні, колективні, державні) його використання та одержання прямих доходів керуються людиною;
  • Формування  і  використання людського капіталу перебувають у безпосередній залежності від матеріальної заінтересованості, моральних якостей, світогляду та загального рівня культур індивіда.

Людський капітал істотно відрізняється від основного капіталу характером зношення й амортизації. На першому етапі використання  людського  капіталу  відбувається  не  зменшення,  а збільшення його вартості. У цей період людина міцніє фізично, набуває  виробничого  досвіду,  унаслідок  чого  цінність  запасу знань, умінь та здібностей зростає. Лише з часом (приблизно під кінець другого десятиліття трудової діяльності) значення фізичного зносу й морального старіння знань і досвіду стають більшими за прирощення виробничого досвіду та вміння.  З  цього періоду  процес  знецінення  людського  капіталу  аналогічний до знецінення основного капіталу з тією різницею, що він відбувається повільніше.

Людський капітал має ще одну притаманну тільки йому властивість. Повне знецінення основного капіталу веде до його фізичної ліквідації. З людським капіталом інакше. Закінчення трудової  діяльності  працівника  не  означає,  що  нажитий  ним  запас знань, умінь і досвіду цілком вичерпався і знецінився. Отже, використання людського капіталу завершується в момент наявності в людини знань і досвіду, які становлять ще певну цінність. Припинення функціонування людського капіталу може викликатися зовнішніми  і  внутрішніми  факторами.  Зовнішніми  факторами  є конкуренція між працівниками та становище на ринку праці. Ці фактори  роблять  невигідним  використання  людського  капіталу через  його  неконкурентоспроможність.  Це  своєрідне  моральне зношення. Внутрішній фактор зупинення використання людського капіталу пов’язаний зі станом здоров’я людини, а також з рішенням людини присвятити свій час іншим видам життєдіяльності (туризм, відпочинок, гармонізація світогляду тощо).

 

Людський  капітал  суспільства  можна  виміряти  як  кількісно, так і якісно. Загальна кількість населення, частка працюючих, величина  відпрацьованих  людино-годин  є  кількісними  показниками. До якісних ознак належать знання, уміння, відданість, життєві орієнтири тощо, які впливають на якісну характеристику праці та сприяють підвищенню її продуктивності. [6, с. 76-77]

Людський  капітал  визнаний  найціннішим  ресурсом. Саме людський капітал, а не  матеріальні засоби виробництва, є фактором підвищення конкурентоспроможності та економічного зростання країни. [4, с. 59]

 

1.2. Альтернативні підходи до формування людського капіталу

В історії економічної думки однією з визначних подій стало створення

теорії людського капіталу. Поняття людський капітал ввійшло в науку на

початку 60-х років XX ст. в західній економічній літературі. Причини виникнення інтересу до цього поняття полягають в тому, що:

  • це  загальна  закономірність  розвитку  сучасної  науки  в  цілому,  яка привертає увагу вчених на дослідження проблем людини;
  • це визнання того факту, що активізація потенціалу людини є найефективнішим способом досягнення економічного зростання країни.

 

Теорія людського капіталу логічно пояснює і глибше досліджує такі кардинальні проблеми:

 

Людський розвиток

Економічне зростання

Розподіл доходів та мотивація

Вікова динаміка заробітків

Роль і значення освіти та професійної підготовки в суспільному відтворенні

Теорія людського капіталу

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1 Сутність теорії людського капіталу

 

Теорія людського капіталу дає змогу визначити доцільність витрат на навчання або на зміну місця роботи залежно від розміру майбутнього приросту доходів  і тривалості їх одержання, що має мотиваційне значення для економістів.

Теорія людського капіталу виникла на основі попереднього розвитку економічної науки, ще за часів зародження капіталістичних відносин у роботах класиків політичної економії при визначенні змісту поняття "капітал" зустрічаються спроби віднести до нього саму людину або її здібності. В. Петті першим висловив ідею про те, що людський капітал з його виробничими здібностями являють собою багатство.

А. Сміт відзначав, що капітал на рівних складається не лише із машин, споруд та землі, але також «із набутих корисних здібностей всіх громадян чи членів суспільства».

Поява і розвиток альтернативних концепцій людського капіталу багато  в  чому  пов'язана  з  роботами  відомого  американського  економіста  І.Фішера, зокрема його теорії "всеосяжного капіталу". З позицій цих ідей стверджувалося, що істиною в цьому світі є лише те, що відповідає практичним цілям і завданням життя. Стосовно економіки робився висновок, що діяльність людей повинна бути спрямована виключно на досягнення практичного результату і життєвого успіху.

Чітко виявився вплив ідей прагматизму і в концепції "всеосяжного капіталу"  І. Фішера.  Відкинувши  теорію  трьох  факторів  виробництва,  він прямо стверджував, що капіталом є все те, що здатне протягом певного часу приносити дохід. Він доводив, що людина, як і інші корисні матеріальні об'єкти, входить до складу капіталу, пояснюючи це так: "Вона (людина) так само матеріальна, як матеріальні кінь чи бик. Людина може належати іншій особі (у випадку рабства) або ж самій собі. І в тому, і в іншому випадку вона корисна своєму власникові". [4, с. 60]

Теорія капіталу І. Фішера стала основою для виникнення різноманітних альтернативних концепцій людського капіталу. Їх автори включають у поняття людського капіталу не лише знання та вміння людей, не лише їхню здатність до праці, але і фізичні, психологічні, світоглядні, суспільні, культурні якості і здібності людей. Для них людським капіталом є, наприклад, такі якості, як фізична сила і зовнішня привабливість, вміння встановлювати і підтримувати необхідні знайомства, дотримуватися законів і традицій, організовувати свою діяльність, підтримувати дисципліну праці, вірно поводитися тощо. При цьому зазначені якості й здібності людей  у структурі людського капіталу для прихильників альтернативного підходу відіграють якщо не більше, то в усякому разі і не менше значення, ніж рівень освіти або здоров'я людини. [5, с. 305]

В альтернативних теоріях, як і в традиційних, немає одностайності в питаннях визначення змісту поняття "людський капітал". Автори відомого підручника з економіки С. Фішер, Р. Дорнбуш, К. Шмалензі вбачають у людському  капіталі  передусім  природжені  здібності  і  талант  людини,  а потім уже її освіту і набуту кваліфікацію.

Професор  Массачусетського  технологічного  інституту  Л. Туроу включає в поняття людського капіталу "виробничі здібності, обдарування і знання" людини, а також таку специфічну характеристику як "повага до політичної і соціальної стабільності".

Ф. Махлуп,  професор  Принстонського  університету,  відносить  до людського  капіталу  будь-які  "вдосконалення",  що  "збільшують  фізичні або розумові здібності людини". [4, с. 61]

В  Україні  відома  концепція  людського  капіталу,  яку  запропонував американський економіст Дж. Кендрик у роботі «Сукупний капітал США і його формування». На думку Дж. Кендрика капітал – це «здатність протягом певного періоду створювати певний продукт і дохід, включаючи неринкові форми доходу». Виходячи з такого визначення капіталу, вчений поділяє його на дві основні складові – речовий і неречовий капітал, а кожна з цих частин, у свою чергу, поділяється на капітал втілений і не втілений у людях. [5, с. 307]

 

Розділ 2. Інвестиції в людський капітал

2.1. Передумови сутність та наслідки інвестування в  людський капітал

Поняття «людський капітал» означає не тільки усвідомлення провідної ролі людини в економічній системі суспільства, а й визнання необхідності інвестування в людину, оскільки капітал набувається і збільшується завдяки інвестуванню (через  обмеження поточного споживання) і приносить тривалий економічний ефект.

Інвестиції в людський капітал являють собою будь-які дії, які підвищують професійну кваліфікацію і продуктивні здібності людини, а отже,  продуктивність праці працівників. Витрати, що сприяють підвищенню людської продуктивності, можна розглядати як інвестиції, оскільки поточні витрати здійснюються з тим розрахунком, що їх буде багаторазово компенсовано зростаючим надходженням доходів у майбутньому.

Інвестиції в людський капітал бувають різних видів. Передусім це, безперечно, витрати на освіту, включаючи загальну і спеціальну, формальну і неформальну підготовку за місцем роботи і т. ін. Вони є найочевиднішим, найпоширенішим і, напевне, найважливішим видом інвестицій у людський капітал. Освіта формує працівників, які стають більш кваліфікованими і більш продуктивними. Далі — витрати на охорону здоров’я мають також велике значення. Добре здоров’я — результат  витрат  на  профілактику  захворювань,  медичне  обслуговування,  дієтичне  харчування  і  поліпшення  життєвих  умов — подовжує  тривалість  життя,  підвищує  працездатність  і  продуктивність  праці  працівників.  І, нарешті,  витрати  на  мобільність,  завдяки  яким  працівники  мігрують  з  місць відносно низької продуктивності праці в місця з відносно високою продуктивністю, збільшуючи тим самим результати використання свого людського капіталу. Крім названих відповідно до основних активів людського капіталу, до інвестицій  відносять  також  витрати  на  пошук  економічно  значимої  інформації, виховання дітей (вкладення в майбутній людський капітал) та ін. Отже, усі види витрат, які можна оцінити в грошовій або іншій формі і які сприяють  зростанню в  майбутньому  продуктивності  та  заробітків працівника, ми розглядаємо як інвестиції в людський капітал. [2, с. 282]

Інвестиції в людський капітал — це витрати коштів, часу й енергії на створення або збільшення людських продуктивних характеристик: здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій — заради підвищення ефективності їх використання та зростання доходів від економічної діяльності. [2, с. 283]

Інвестиції –– важливий складник відтворення людського капіталу.  Вони  належать  до  власне  передумови  безпосередньо  його виробництва.  До  власне  виробництва  людського  капіталу  входить  процес,  у  якому  власник  капіталу  є  або  суб’єктом,  або об’єктом, або результатом впливу.

Людський капітал створюється як у суспільному секторі, так і у сфері особистих зусиль. Механізми формування людського фактора  такі:  ринковий,  безпосередньо  суспільний  та  індивідуальний, особистісний. Затрати на формування людського капіталу в цих сферах утворюють єдині суспільні затрати незалежно від їхнього механізму. Провідним механізмом формування людського капіталу є безпосередньо суспільний. Без сумніву, що без особистих зусиль прямий суспільний механізм інвестування в людину діяти не може. Але через суспільне (державне) інвестування проходить значна частина  затрат  на  формування  ознак  людського капіталу.

У літературі трапляється думка про те, що суспільний сектор інвестицій у людський капітал є ринковим. На наш погляд, інвестиції у «створення» певних людських ознак переважно неринкові. Передусім це стосується освіти. Витрати на охорону здоров’я в різних розвинутих країнах мають відмінний характер. Державне фінансування охорони здоров’я не можна назвати ринковими, хоча  деякі  формальні  ознаки  ринку  тут  наявні.  У  всякому разі споживач  медичних  послуг  за  державного  фінансування  будує свої відносини не на основі обміну еквівалентів. Поряд з державним  фінансуванням медичних послуг мають місце приватні витрати, які,власне, і ґрунтуються на ринкових засадах. У розвинених  країнах  співвідношення державних і приватних витрат на формування  людського  капіталу  є  різним. Якщо, наприклад, у Швеції медичні послуги фінансуються з бюджету, то у США, як правило, –– за рахунок особистих коштів громадян (за винятком людей похилого віку та з низьким рівнем доходів). Фінансування освіти ґрунтується на поєднанні державних та особистих витрат. Загальна освіта, як правило, проплачується за рахунок державних коштів. А вища та професійна підготовка мають різні джерела — державні, особисті, корпорацій ні. [6, с. 78]

Формування людського капіталу — це процес створення продуктивних здібностей людини за допомогою інвестицій у конкретні процеси її життєдіяльності. При цьому інвестування здійснюється двояко: як вкладення фінансових коштів  та  ресурсів  і  як  затрати  часу  та  сили,  тобто  як  певні  види  людської діяльності. [2, с. 283]

Інвестиції в людський капітал мають особливості, що відрізняють їх від інших видів інвестицій:

1.     Віддача  від  інвестицій  у  людський  капітал  залежить  безпосередньо  від строку його використання, тобто визначається часом, що залишився до закінчення працездатного періоду життя людини. Чим раніше зроблено інвестиції в людину, тим довше, за інших рівних умов, вони приноситимуть віддачу. Але слід ураховувати, що якісніші і триваліші інвестиції приносять, як правило, більший і триваліший ефект.

2.     Порівняно  з  інвестиціями  в  інші  форми  капіталу  інвестиції  в  людський капітал,  за  оцінками  багатьох  економістів,  є  найвигіднішими  як  для  окремої людини, так і для суспільства в цілому.

3.     Характер, масштаби і види інвестицій у людину обумовлені історичними, національними, культурними особливостями і традиціями суспільства, менталітетом народу. Наприклад, рівень освіти і вибір професії дітьми значною мірою залежать від сімейних традицій, професії та рівня освіти їхніх батьків.

4.     Є особливості також у фізичному та моральному спрацюванні людського капіталу. Воно визначається, по-перше, мірою природного старіння (фізичного спрацювання)  людського  організму  та  притаманних  йому  психофізіологічних функцій,  а  по-друге,  мірою  економічного  старіння (морального  спрацювання) унаслідок  застарівання  знань  чи  відносного  зменшення  цінності  здобутої  колись освіти. Особливістю людського капіталу є також те, що в процесі використання він не тільки спрацьовується, а й збагачується завдяки надбанню людиною професійного досвіду навіть  без  спеціальних інвестицій. Тому спрацювання людського капіталу відбувається (за  правильного  його  використання) значно повільніше проти фізичного капіталу. Якщо ж у процесі використання людського капіталу постійно здійснюються додаткові інвестиції в безперервну освіту, здоров’я тощо, то його якісні й кількісні характеристики (обсяг, цінність, якість) можуть поліпшуватися протягом майже всього життя людини.

5.     Вкладення в людський капітал дають значні за обсягом, тривалі за часом та інтегральні за характером економічний і соціальний ефекти.

6.     Не всі інвестиції в людину можна визнати економічно необхідними і суспільно доцільними. Наприклад, витрати, пов’язані з навчанням кримінальної діяльності, з вихованням антисоціальних рис характеру, не можна визнати інвестиціями в людський  капітал, оскільки  вони  завдають  шкоди  суспільству і не сприяють розвитку людини.

Витрати  на  формування  людського  капіталу  можна  класифікувати за напрямом інвестування в такий спосіб:

·        весь  спектр  витрат  на  фізичний  розвиток  та  охорону  здоров’я людини, включаючи витрати на продовження життя людини,  зміцнення  фізичного  та  психічного  потенціалу,  імунітету  та витривалості;

·        офіційна  освіта (початкова,  середня,  професійно-технічна, вища);

·        навчання та перенавчання на виробництві;

·        міграція людей і сімей у пошуках кращих умов працевлаштування;

·        пошуки економічно важливої інформації;

·        посилення мотивацій працівників до підвищення якості своєї праці. [6, с. 80]

Інвестиції в людський капітал

В окрему людину

Зношення

Фізичне зношення людського капіталу

Моральне зношення людського капіталу

Міра природного старіння

Міра економічного старіння

Заходи щодо зниження зношення людького капіталу

В суспільство

Збагачення

Надбання професійного досвіду

Інвестиції у здоров’я

Інвестиції у освіту

Економічний ефект

Соціальний ефект

Розвиток економіки

 

 

Рис. 2.1 Інвестиції в формування та розвиток людського капіталу з метою підвищення економіки

З огляду на те, що людський капітал є основою соціальних інвестицій, такі інвестиції спрямовані на забезпечення повноцінного  функціонування  та  відтворення  людського  капіталу  з  метою якнайефективнішої віддачі для отримання економічного ефекту.

З  цієї  позиції  доцільно  виокремити  кілька  напрямів  соціальних інвестицій:

Інтелектуальний

Зовнішнє середовище

Фізіологічний

Емоційний

Напрями соціальних інвестицій у людський капітал

 

 

Рис. 2.2 Напрями соціальних інвестицій у людський капітал

 

Під  інтелектуальним  напрямом  слід  розуміти  інвестиції  в  ті галузі соціальної сфери, які спрямовані на забезпечення підтримки та розвитку інтелектуального потенціалу людини, наприклад: освіта, наука. У фізіологічному напрямі, інвестиції спрямовані у галузі,  які  забезпечують  фізіологічні  потреби  людини, а саме: громадське харчування, роздрібна торгівля, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, охорона здоров’я, спорт,туризм.  Хоча  останнє,  на  нашу  думку,  можна  віднести  до  емоційного  напряму,  який  спрямований  на  задоволення  емоційних(морально-духовних) потреб людини. Цей напрям може бути підтриманий такими галузями соціальної сфери, як культура і мистецтво,  розваги,  зв’язок (теле-  радіокомунікації).  Під  інвестиціями в зовнішнє середовище ми розуміємо вкладання в забезпечення екологічного захисту людини для її повноцінного та безпечного функціонування. [7, с 400]

Суб’єктами  соціальних  інвестицій  можуть  бути  держава, підприємства, домогосподарства, фінансово-кредитні установи та некомерційні організації. Важко визначити міру важливості того чи іншого суб’єкта, кожен із них впливає певною мірою на розвиток соціальної сфери. Повноцінними соціальними інвестиціями  вважаються  усвідомлені  дії  суб’єктів,  спрямовані на  вкладення  ресурсів  у  соціальну  сферу  задля  поліпшення умов якості життя місцевого населення і на приріст соціального капіталу, в який включається якість соціальних комунікацій, рівень  довіри  між  людьми, соціальна  солідарність, готовність прийти на допомогу і готовність до спільної роботи на загальне благо. [7, с 401]

Щодо держави то її роль  в цій галузі дуже велика. Держава застосовує і стимулювальні, і примусові заходи, спрямовані на примноження людського капіталу  нації.  До  примусових  належать  обов’язкова  для  всіх  формальна шкільна  освіта  в  установленому  обсязі,  обов’язкові  медичні  профілактичні заходи (наприклад, щеплення) тощо. Основними ж є стимулювальні заходи. Уряд використовує два дійових способи для стимулювання приватних інвестицій  у  людський  капітал,  причому  цей  вплив  здійснюється  за  допомогою економічних ринкових заходів. По-перше, через систему податків і субсидій держава впливає на доходи тих, хто здійснює такі інвестиції. По-друге, уряд може регулювати ціни на інвестиції в людський капітал, змінюючи ціни використовуваних  для  цього  ресурсів.  Особливо  велика  роль  держави  у  двох найважливіших сферах формування людського капіталу — в освіті та охороні здоров’я.

Дедалі більше у створенні активів людського капіталу зростає роль окремих підприємств. Нерідко вони стають найефективнішими виробниками цього  капіталу,  оскільки  здійснюють  підготовку  старого  персоналу  відповідно до поточних і перспективних потреб виробництва, а також мають достовірну інформацію про перспективні напрями капіталовкладень у навчання та професійну підготовку. Однак для підприємств характерний прагматичний підхід: вони роблять інвестиції в людський капітал лише доти, доки вони приносять економічну віддачу. Моральні вигоди, інтегрований соціальний ефект від цих інвестицій є в основному суспільним благом, у розвитку якого зацікавлена держава, а не конкретне підприємство. Саме тому в цивілізованому світі держава економічними методами заохочує підприємства до інвестування в людський капітал.

Інвестуючи у своїх працівників, підприємства активізують їхню трудову віддачу,  підвищують  продуктивність  праці,  скорочують  витрати  робочого часу, зміцнюють свою конкурентоспроможність. Кошти вкладаються в організацію професійної підготовки та підвищення кваліфікації, у профілактичні заходи для зміцнення здоров’я працівників, у цілому — у підвищення якості трудового  життя.  Науково-технічний  прогрес  потребує  значних  витрат, пов’язаних з оновленням знань. Формальна освіта вже давно не єдиний і достатній  метод  підготовки  людини  навіть  до  трудової  діяльності, не  кажучи вже про весь комплекс людської життєдіяльності. Одержання диплома і початок трудової діяльності має стати не завершенням процесу освіти, а лише закінченням  її  загальної, попередньої  стадії  і  початком  більш  спеціалізованого  тривалого  процесу  набуття  професійної  кваліфікації,  компетентності, життєвої мудрості. [2,с 289]

2.2. Методи оцінки ефективності інвестицій в людський капітал

 

У сучасних умовах більш актуальним питанням для активізації процесів інвестування у людський капітал є визначення конкретних обсягів ефекту та рівнів ефективності за видами, які мають отримати підприємство та окремий працівник. Для підприємства рівень економічного ефекту може бути визначений шляхом математичної різниці між обсягом додаткового доходу, отриманого підприємством від інвестування та обсягом ресурсів, які було інвестовано у людський капітал протягом звітного періоду. Обмежуючим чинником, що впливає на ступінь об’єктивності отриманих результатів при використанні даного показника оцінки економічного ефекту, є складність точного встановлення реального чинника, дія якого привела до зміни обсягу додаткового прибутку підприємства. Таким чином, метою визначення ефективності інвестування у людський капітал має бути не лише розрахунок рівня економічного ефекту, а й обґрунтування можливостей для його фактичного отримання як основного результату інвестування.

Оцінку економічної ефективності від інвестування працівником у свій розвиток також може бути здійснено відносним співставленням отриманого результату від інвестування та обсягу інвестованих коштів у його розвиток. Однак складність у визначенні цієї складової ефективності полягає у значному часовому лазі між моментом інвестування та часом отримання віддачі від інвестованих коштів. Крім того, найбільш інтенсивне інвестування у всебічний розвиток особистості здійснюється не одноразово, а протягом тривалого періоду часу – починаючи від народження людини й до етапу її безпосереднього становлення як особистості й професіонала у своїй сфері. У подальшому інвестиції є також необхідними, але мають бути спрямовані в основному на збереження та розвиток професійного потенціалу людини. Така ситуація значно ускладнює процедуру оцінки і виводить на перший план для людини отримання соціального ефекту.

Ще одним обмеженням при визначенні ефективності від інвестування працівником у власний розвиток є неможливість узагальнення та уніфікації методик її розрахунку завдяки різноманітності індивідуальних якостей та рівня обдарованості кожної людини, що забезпечує різні умови для використання потенціалу працівника та формування ефективності інвестованих коштів. Саме тому основну увагу при обґрунтуванні методологічного апарату оцінки соціально-економічної ефективності інвестування доцільно спрямувати на визначення ефективності інвестування у людський капітал на рівні окремого суб’єкта господарювання.

На мою думку, було б наочніше представлення наведеного дослідниками графіку розрахунку “життєвого циклу інвестицій в людину”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

* І, ІІ, ІІІ, ІV, V – періоди формування і відтворення людського капіталу:

І – дошкільного виховання;

ІІ – шкільної освіти;

ІІІ – професійної освіти;

IV – трудової діяльності;

V – пенсійного забезпечення;;

==> віддача від інвестиційних вкладень.

 

Рис.2.3 Періоди формування й відтворення людського капіталу

 

 

У довгостроковому періоді економічний ефект від інвестованих ресурсів у людський капітал можна оцінити за допомогою двох критеріїв – стабільності та гнучкості. При цьому під стабільністю розуміються наступність складу працівників, кількісна та якісна надійність виконання працівниками поставлених виробничих завдань, відсутність психологічної напруженості та конфліктів у колективі. Гнучкість трактується як спроможність працівників швидко пристосовуватися та адаптуватися до нових умов, які виникають внаслідок зовнішніх змін, а саме вміння в оперативному режимі знаходити альтернативні варіанти розв’язання актуальних для підприємства проблем та впроваджувати у життя найбільш раціональні рішення, активно сприяти адаптаційним змінам та бути готовим йти на конфлікти, якщо це необхідно для реалізації інноваційних концепцій” . [6, с.94]  Виходячи з того, що одночасно досягти у повному обсязі двох означених показників ефекту неможливо, менеджер має знайти оптимальний баланс між досягнутими рівнями кожного з цих показників. Проте складність практичного застосування даних показників з метою оцінки рівня економічної ефективності інвестицій у людський капітал підприємства полягає у неможливості або складності їх визначення у грошовому вимірі, що звужує межі їх практичного застосування. Незважаючи на це показники стабільності та гнучкості можуть бути використані як аналітичні критерії економічної ефективності інвестування підприємства у людський капітал. [11, с.3]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Показники ефективності інвестицій у людський капітал

3.1. Розрахунки ефективності інвестицій у людський капітал в світі

На сьогоднішній день у світі існують різні підходи до оцінки ефективності вкладень у людський капітал.

Перший найпростіший показник підрахунків окупності, що з’явився в Доповіді про ефективність людських ресурсів, у 1985 р. розробив Як Фітцнц. Він ділив дохід на число співробітників. Ним же запропоновано коефіцієнт окупності інвестицій у людський капітал.

Коефіцієнт окупності інвестицій у людський капітал

= [Прибуток — (Витрати — [Зарплати + Пільги])]: Зарплати + Пільги,

На підставі аналізу діяльності американських підприємств Як Фітценц визначив, що у більшості випадків розмір інвестицій у професійний розвиток працівників визначається відсотком від загального фонду оплати праці підприємства. Проте такий підхід при визначенні розміру інвестицій у персонал для вітчизняних підприємств має значний недолік, що в першу чергу пов’язано з низькою питомою вагою фонду оплати праці в собівартості промислової продукції. Так, якщо в США частка заробітної плати в собівартості продукції сягає 50 %, в економічно розвинених країнах Європи дорівнює 20–30 %, то в Україні — лише 1–10 %. Разом із тим ефективно працюючі корпорації витрачають на персонал до 60 % від свого валового доходу. За цих умов розмір коштів, які спрямовуються на розвиток персоналу, буде незначним, що не дозволить у повному обсязі використовувати людський потенціал підприємства. Однак цей показник має право на існування та використання з метою оцінки як соціальної, так і економічної ефективності здійснення інвестицій у людський капітал. [9, с. 84]

Щодо постсоціалістичних країн, то на початку свого розвитку всі вони характеризувалися значно вищими показниками енергомісткості, матеріаломісткості, працемісткості і майномісткості, ніж високорозвинені капіталістичні країни.  Експерти  підрахували, що в  Польщі  продуктивність  ВВП  була  майже втричі нижчою, ніж її середня величина в країнах ЄС. Зменшення різниці в цій сфері вимагало не тільки доступу до сучасних технологій, а й означало необхідність радикального покращання кваліфікації професійних кадрів підприємницького сектору і державного управління. Про це свідчить той факт, що безсумнівно  на  рівень  продуктивності  використання  сучасних  технологій,  методів  менеджменту  і  введення  інновацій  впливають  відповідні  ресурси,  структура  та якість людського і суспільного капіталів. У  період  ранньої  трансформації  повсюдно  домінував  погляд,  що  у  сфері освіти реформи можуть почекати, оскільки проблеми освіти були, мовляв, задовільно вирішені за часів соціалізму. На жаль, реалії були іншими. Успадкована система керування освітою не відповідала критеріям ефективності, не існувало також рівних шансів для всіх, хіба що за винятком деяких формальних заходів, які мали б забезпечувати таку рівність. Здобуття освіти було спрямоване на вузьке спеціалізоване, ідеологізоване знання, воно блокувало незалежне мислення,  рефлексну  модернізацію  суспільного  капіталу,  орієнтовану  на  інноваційні позиції. Продуктом цього став людський капітал, що не міг служити підприємництву і зміцненню економічної ефективності.

У  Польщі ще в 2004 р. серед прийнятих на роботу громадян менш ніж 10 % були випускники загальноосвітніх і вищих шкіл, тоді як 90 % прийнятих на роботу громадян становили випускники професійних і технічних шкіл це відбувається через невраховані в реформах системи освіти прогнози, що стосуються змін попиту на ринках праці, які можуть призвести до колосального безробіття серед випускників вищих шкіл.

Інвестування  в  людський  капітал  є  величезною  проблемою  в  найбідніших сім’ях.  Згідно  зі  статистикою  Головного  Статистичного  Управління (GUS) Польщі  в 2004 р.  нижче  рівня  бідності  перебувало 19,2 % домашніх  господарств, що давало їм право на соціальну допомогу держави. Нижче встановленого законом соціального мінімуму перебувало 58,6 % домашніх господарств, а нижче мінімуму існування — 12 %, тобто 4,5 млн осіб (Dryl, 2005). При цьому варто додати, що саме ці найбідніші сім’ї зазвичай є багатодітними. Одночасно тиск державного боргу, успадкованого від планової централізованої економіки, а також хронічний бюджетний дефіцит стали причинами погіршення фінансових умов функціонування формалізованої освіти і виховання, і у зв’язку з цим виникло хронічне  недоінвестування  освіти  громадян.  Експертиза  ЮНЕСКО вказує, що вже при видатках 4 % ВВП на освіту з’являється так званий «поріг освітньої смерті». У 1997 р. у Польщі витрати на освіту досягали лише 3,5 % ВВП (Lewowicki, 1999, с. 47). Величезний освітній бум на рівні вищої школи був результатом розвитку приватних шкіл, що функціонували на комерційних засадах, проте це позначилося шкодою для якості навчання. Судячи з усього, багато інших постсоціалістичних країн бореться з подібними  проблемами.  Зіткнення  такого  стану  людського  капіталу  з  інформаційно-телекомунікаційною  революцією,  лібералізацією  і  пов’язаними  з  ними  процесами встановлення стандартів, запропонованих глобальним капіталізмом, спричинило руйнацію моделей виховання, знецінення традиційних ідеалів виховання, основ суспільного життя. Знання і уміння, сформовані для потреб економіки авторитарної бюрократичної держави, не були пристосовані до умов радикального переходу до капіталізму, політичного ринку і технологічних вимог інформаційно-телекомунікаційної  революції.  У  такому  світі  виникає  благодатний ґрунт для розвитку і зміцнення викривлень. [10, с. 155]

3.2. Аналіз ефективності інвестицій у людський капітал в Україні

Проведення  ринкових  трансформацій  вимагає  точної  оцінки становища  людського  капіталу  й  тенденцій  його  розвитку.  Це пов’язано з провідною роллю людини у зростанні якісних і кількісних економічних показників. На наш погляд, внесок людського капіталу в економічний розвиток є основним і вирішальним.

Звичайно, що точні оцінки впливу людського капіталу на ефективність праці та економічну ефективність узагалі визначити неможливо.  Будь-які  оцінки  будуть  приблизними.  Але  й  вони дають достатню картину стану та тенденцій змін відтворювального процесу.

Потенціал людського капіталу країни визначається спочатку загальною чисельністю населення та його динамікою. У 2002 р. кількість населення України становила 48,5  млн осіб, а на початок 2015 р. –– тільки 45,4 млн осіб, тобто за останні 13 років воно скоротилося на 3,1 млн осіб, при цьому тенденції збільшення не очікується. Порівняння з країнами Європи показують, що тільки в пост-соціалістичних країнах та Німеччині природний приріст населення  мав  від’ємне  значення.  В  Іспанії,  Португалії,  Фінляндії  він становив 0,1%, а  в  Ірландії,  Франції,  Ісландії,  Нідерландах –– 0,4––0,8%2.

Очікувана  тривалість  життя  при  народженні  скоротилася  за останні десятиліття з 70,7 року в 1999-2000 рр. до 67,9 року в 2013-2014 рр., тобто майже на 3 роки. На думку деяких економістів, у близькому майбутньому не слід очікувати значного скорочення смертності та зростання тривалості життя. Середня тривалість життя перебуватиме в межах 67––69 років. Визначаючи цей показник, слід урахувати також вплив на демографічні процеси соціально-психологічного стресу, який переживає суспільство, що за величиною основних показників рівня життя, зокрема ВВП на душу населення, опинилося на позначці 1950 р. Високим є показник природного зменшення населення, який становив у 2014 р. 158,7 тис. осіб. Ще приблизно 100 тис. осіб покинули країну  назавжди.  Високим  в  Україні  є  рівень  смертності.  Дуже велика  кількість  дітей хворіє.  Унаслідок  недостатнього матеріально-технічного забезпечення шкіл та напруженого навчального процесу  здоров’я  дітей  упродовж  шкільного  навчання  погіршується. Короткозорість, неврози, хвороби опорно-рухового апарату стають супутниками навчання. З тисячі дітей понад 800 мають  ту чи іншу патологію, тобто здоровими є менше 200 осіб на 1000 дітей.  Щодо змінення кількості хворих на активний туберкульоз позитивна тенденція радує якщо на 2005 рік таких було 39608 осіб то станом на 2013 рік 30819. На жаль кількість Віл-інфікованих росте з кожним роком, у 2005 цифра їх було близько 13,8 тис, то у 2013 цифра досягає  21,7 тис. Напруженою є ситуація на ринку праці, який характеризується високим  рівнем  безробіття.  Загальна  чисельність  безробітних  становила у 2013 р. 1576 тис. осіб. Це близько 10% економічно активного населення у працездатному віці (21 980 тис. осіб). Характеристика стану людського капіталу передбачає розгляд професійно-кваліфікаційної структури робочої сили.  Щодо індексу зайнятості населення у порівнянні з попереднім роком отримали так результати:

  • Промисловість – зменшення на 4%
  • Сільське господарство збільшення – на 13%
  • Будівельна діяльність – зменшення на 12%
  • Транспорт і зв’язок – не змінна
  • Наука та інновації – збільшення на 3%

Все це може свідчити про позитивні показники розвитку Української економіки.

Важливою  характеристикою  людського  капіталу  в  Україні  є стан  системи  охорони  здоров’я.

З наведеної нижче таблиці ми бачимо, що кількість лікарів на тис. населення зменшується. Брак своєчасної та якісної медичної допомоги, низький рівень технічної оснащеності медичних установ, скорочення їхньої  кількості,  особливо  в  сільській  місцевості,  негативно впливає на стан здоров’я населення, спричиняє підвищену захворюваність  та  ранню  смертність  населення  України. Такий стан здоров’я аж ніяк не сприяє формуванню робочої сили, яка б відповідала  високим  кваліфікаційним вимогам, підвищеній мобільності, здатності до адекватної  поведінки в динамічній ринковій ситуації.

 

 

Таблиця 3.1 Показники охорони здоров’я

 

З погляду безпосередніх затрат на людину освіта належить до наступної статті після затрат на збереження й охорону здоров’я. Аналіз освітнього потенціалу населення України та його динаміка залежать від таких факторів:

  • доступність освіти та її якість;
  • відповідність  дипломованих  спеціалістів  потребам  національної економіки та суспільства в цілому;
  • ступінь досконалого державного управління сферою освіти;
  • можливості  самостійного  надбання  знань  у сферах науки, культури, мистецтва;
  • система підвищення кваліфікаційного та культурного рівня зайнятого населення.

Доступність освіти визначається кількістю навчальних закладів, їхнім територіальним розміщенням, безоплатністю чи платністю навчання та рівнем плати за нього, матеріально-технічним забезпеченням навчальних закладів, рівнем підготовки педагогі-чних кадрів. Розглянемо становище в загальноосвітніх навчальних закладах.

 

Таблиця 3.2 К-сть осіб у навчальних закладах

 

 

Таблиця 3.3 К-сть загальноосвітніх навчальних закладів

 

 

 

Таблиця 3.4 Конкурс до ВНЗ

 

Таблиця 3.5 ВНЗ

З наведених вище таблиць можна зробити висновок, що якість освіти в України покращується . Непряме свідчення цього –– відносно висока частка безробітних з вищою освітою. Значною мірою це забезпечується порівняно високим рівнем освіти старших поколінь, і у зв’язку з цим є підстава вважати, що коли ці покоління вибудуть з економіки, то за існуючих умов наступні покоління не зможуть забезпечити пост-економічний розвиток. За прогнозами ЮНЕСКО, для забезпечення  сучасного  економічного  розвитку  частка  осіб  з  вищою освітою має становити 40––60% працездатного населення. [8]

Несприятливими умовами характеризується природне середовище праці та проживання людини. За деякими даними, в Україні рівень забруднення довкілля у 6,5 рази вищий, ніж у США, і у 3,2 рази вищий, ніж у країнах ЕС6. Певною мірою це пов’язано з високими енергозатратами на одиницю випуску продукції.

Стан людського капіталу в Україні показує, що поки що його рівень значно вищий, ніж доходи. Значною мірою це пояснюється високим рівнем освіти, отриманої попередніми поколіннями. Умови відтворення людського капіталу значно погіршилися. Тенденція до зниження рівня людського капіталу проявляється в падінні більшості  важливих показників розвитку людини:  рівня доходів, освіти,  медичного  обслуговування,  погіршенні  стану  довкілля, еміграції найбільш активної та освіченої частки населення.

 

 

ВИСНОВОК

Людський капітал – це частина інтелектуального капіталу, що має безпосереднє відношення до людини (знання, практичні навички, творчі й розумові здібності людей, їхні моральні цінності, культура праці) і відіграє особливу роль при проведенні інновацій та будь-якого відновлення.

Людський капітал виступає необхідною умовою становлення економіки знань, а продукування знань та ідей є основою економічного розвитку. Освіта, виховання, здоров’я, розвиток творчих здібностей виступають чинниками формування якісного людського капіталу, що забезпечить у майбутньому високий рівень особистого та суспільного доходу, мультиплікативний макроекономічний ефект. Комплексний системний підхід до дослідження питань інвестування в людський капітал потребує всебічного аналізу процесу формування, відтворення та розвитку людського капіталу з аспектів визначення: особливостей процесу формування й відтворення людського капіталу; підходів щодо визначення витрат у якості інвестицій у людський капітал; класифікації видів (спрямування) інвестицій; джерел інвестицій у людський капітал; суб’єктів формування людського капіталу та їх мотивації щодо здійснення інвестування; оцінки ефективності інвестиційного процесу.

В умовах науково-технічної революції людський капітал є головним рушієм ВВП і національного багатства країни. Знання й навички, які визначають людський капітал, в умовах трансформації економічної і соціальної сфер стають домінуючим фактором досягнення економічного успіху як для окремих особистостей та підприємств, так і для країни в цілому. Кардинальні зміни, імперативи інформаційного суспільства, стрімкий розвиток наукових знань, комунікаційних і інформаційних технологій, глобалізації економічної активності на тлі тенденцій до більшої індивідуальної відповідальності змінили вимоги до навчання. Поліпшення індивідуального добробуту як неекономічної віддачі від освіти розглядається багатьма економістами основою підвищення заробітної плати на ринку праці та економічного зростання.

Всебічно освічені, гнучкі, адаптивні робітники, які готові до продовження навчання на протязі всього життя є необхідним елементом реалізації економічних цілей освіти і країни в цілому. Швидкі зміни економічного середовища діяльності підприємств потребує розробки практичних прийомів та методів щодо управління знаннями в господарській діяльності.

Перспективність освіти, її економічна ефективність та інвестиційний характер призводять до розробки програми постійного розвитку та удосконалення людського капіталу і на національному рівні, і на рівні окремих підприємств як запорука поліпшення економічного добробуту нації.

Найважливішою умовою реалізації переходу до інноваційної моделі економічного розвитку є нагромадження та ефективне використання людського капіталу, тобто тих якісних рис працівників, які формують сучасні продуктивні здібності та перетворюють їх на головну продуктивну силу постіндустріальної економіки, заснованої на знаннях. Дане твердження є аксіомою, дієвість якої ми неодноразово спостерігали з досвіду розвинених країн (найяскравіший, на мою думку, – японське економічне диво 60-х років).

Також можна розглянути приклад країн Південно-Східної Азії. Їх злет в індексі людського розвитку ООН дав змогу здійснити прорив у сферу високих технологій. Там кожен вкладений в освіту долар обернувся десятками доларів ВВП. Слідами “тигрів” ідуть Індія і Китай. Сьогодні розвинуті країни щороку 10 – 12% ВВП вкладають в освіту. Результати вже можемо побачити у наших сусідів. Розвиток, інвестиційну привабливість країн Балтії, Польщі, Чехії експерти пов’язують із здатністю їх середньої і вищої школи динамічно реагувати на соціальні та економічні зміни.

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1)Вісник КрНУ імені Михайла Остроградського. Випуск 1/2013 (78).- 138 с.

2) Економіка праці та соціально-трудові відносини :  [А. М. Колот, О. А. Грішнова, О. О. Герасименко, Г. Т. Завіновська та ін.] ; за наук. ред. А. М. Колота ; М-во освіти і науки України, Держ. ВНЗ "Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана". Київ : КНЕУ, 2009. - 711 с.

3)Економічна теорія:Т 1 /А.А.Чухно ; М-во фінансів України, Академія фінансового управління – К: ДНУУ АФУ, 2010. – 510 с.

4) Економіка та управління підприємствами  машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики, 2014, № 3 (27)

5) Прошак, Г. В. Основні компоненти людського капіталу: теоретичний аспект [Текст] / Г. В. Прошак // Науковий вісник Національного лісо-технічного  університету  :  збірник  науково-технічних  праць.  –  2008.  – Вип. 18.4.

6) Еволюція людського фактора економіки та проблеми його  формування: Монографія. — К.: КНЕУ, 2004. — 184 с.

7) Активізація інвестиційного процесу в Україні : колективна монографія / [Т. В. Майорова, М. І. Диба, С. В. Онишкота ін.] ; за наук. ред. М. І. Диби, Т. В. Майорової. — К. :КНЕУ, 2012. — 472, [8] с.

8) Державна Служба Статистики України/ Україна у цифрах 2013.- 2014

9) Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» № 2 (13) 2013

10) Конвергенція економічних моделей Польщі та України : монографія / [Д.  Лук’яненко,  В.  Чужиков, М.  Г.  Вожняк  та  ін.] ;  за наук.  ред.  Д. Лук’я-ненка, В. Чужикова, М. Г. Вожняка. — К. : КНЕУ, 2010. — 719 с

 

Михайло  Хозяшев, учитель  економіки, Олеся  Лисенко, 11 - В  клас

Контактна інформація

Ліцей "УНІВЕРСУМ"
Україна, 03035, Київ, провулок  Політехнічний, 3-а
Тел/факс : (044) 236-1976
e-mail: universum95@ukr.net